Депортація кримських татар 18 травня 1944 року, здійснена партійно-державним керівництвом СРСР, стала найтрагічнішою сторінкою в літописі історії кримськотатарського народу.

Поки кримські татари гинули на фронті, їхніх жінок, дітей, немічних літніх людей у товарних вагонах вивозили до Сибіру, Уралу, Середньої Азії. Майже 200 тисяч кримських татар опинились у вигнанні без  документів, в умовах комендантського режиму, позбавлені права на пересування навіть з метою пошуку загублених при виселенні членів родин.

При переселенні та у важких умовах спецпоселень і протягом перших років заслання загинуло, за різними підрахунками, до 46 відсотків всього населення.

Назва народу – кримські татари – фактично була заборонена.

Це був справжній геноцид, вчинений Сталіним проти кримських татар. Українці, як ніхто інший, розуміють біль кримських татар та інших національностей, які були репресовані в Криму.

Повернення кримських татар до Криму набуло масового характеру, починаючи з 1987 року.  На початку 1990 рр. кримські татари стали третьою за чисельністю етнічною групою Криму.

Україна з часу проголошення незалежності взяла на себе повну відповідальність за долю всіх своїх громадян, включно з тими, що повертаються на її територію з місць депортації. З 1991 року Українська держава докладала виняткових зусиль для підтримки кримських татар і осіб інших національностей, які поверталися на постійне проживання до Криму.

Унаслідок анексії АР Крим Російською Федерацією процес репатріації та суспільної інтеграції колишніх депортованих кримських татар фактично перервався. Над багатостраждальним кримськотатарським народом знову нависла загроза насильства та терору. Кремль та самопроголошена кримська влада з кожним днем збільшують тиск на представників кримськотатарського народу, зростає число злочинів проти його представників.

Крим був, є і буде невід’ємною складовою України, так само, як кримськотатарський народ – органічною частиною українського народу.